23.06.1999 - 17.01.2024
Випускник факультету економічних наук НаУКМА за спеціальністю «Менеджмент» 2021 року.
Оператор БПЛА, солдат 148 окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ, позивний «Дипломат».
На початку повномасштабного вторгнення Денис долучився до Десантно-штурмових військ. Загинув 17 січня 2024 року під час виконання ого завдання.
Денис із дитинства був позитивним, цілеспрямованим і дуже щирим. Проактивним у школі: його знали всі вчителі, він завжди запам'ятовувався, усюди встигав та мав багато друзів, був лідером. Любив математику та багато займався спортом, але найбільшою його пристрастю були флорбол та футбол: у Дениса з татом була традиція щонеділі грати у футбол.
Прагнув до саморозвитку, мав «підприємницьку жилку» й ще змалку придумував бізнес-плани з батьками вдома. У 12 років, ще навчаючись у школі, вперше влаштувався на роботу, і чим тільки не займався: від роздачі листівок у метро до роботи в кав’ярні. Тож сам обрав навчання з менеджменту, паралельно почавши професійний шлях у «Сирному Королівстві», де швидко виріс від продавця до директора місцевої філії. Після служби в Збройних Силах планував повернутися до улюбленої роботи. А також дуже любив Могилянку та відчував, що не помилився, обравши вчитися саме тут.
«Пам’ятаю, як ми ходили разом на пари, обідали, роблячи домашки. Як він підбадьорював усіх перед важливими іспитами, хоча сам дуже хвилювався. Який це був щирий та сміливий хлопець», — згадує одногрупниця Дениса Даша Корнєва.
Одразу після закінчення навчання, Денис отримав повістку до армії. Коли почалася повномасштабна війна, усе ще ніс службу. Хоча згодом Денис міг звільнитися, він ухвалив рішення продовжити захист і долучитися до Десантно-штурмових військ. Мама Дениса розповідає: «Він мені каже: «Мама, я хочу бути корисним своїй державі, я не хочу бути марною одиницею, отут в срочниках сидіти… Я хочу щось робити». Розумієте, він вважав, що він людина, яка прийшла в цей світ і повинна зробити щось дуже важливе. Він не хотів просто «сіреньким» життям віджити та й все».
За розповідями родичів, Денис мав їхати в довгоочікувану відпустку саме 17 січня. Проте напередодні, за 2 дні, командир попросив його незаплановано заступити на позицію разом із побратимом, бо більше було нікому. На жаль, саме на цьому бойовому завданні, 17 січня 2024 року, Денис Олексієнко загинув від удару ворожого FPV-дрона.
«Навчив цінувати життя. Навчив бачити прекрасне навіть у самому гіршому. Навчив не давати хабарі, а робити все по закону. Багато чого насправді змінив у житті… Добрий, дуже добрий, веселий… Енергійний, постійно енергійний, ну настільки, що я не знаю, звідки в нього та енергія береться. Надійний, справжній друг, який може бути. Не кожній людині щастить в житті зустріти свого кращого друга. Я свого зустрів. На жаль, ненадовго», — ділиться спогадами побратим і близький друг Олександр.
Також побратим розповідає як Денис отримав свій позивний: «Дипломат» пішло ще зі строкової служби, від самого ж Олександра, бо Денис все вирішував словами. Будь-які спірні ситуації чи конфлікти, які б вони не були — він завжди надавав перевагу розмові, а не фізичній силі.
Молодша сестра Марія згадувала, що Денис понад усе цінував близьких, завжди був поруч, підтримував, був наче «клеєм», який збирав усіх родичів разом. «У нього сім'я завжди була на першому місці. Коли він приїжджав в Київ, в першу чергу їхав до своєї дівчини. А потім до нас. Якщо був ще якийсь один-два дні, їздив до свого хрещеного, і до тітки нашої. І ось завжди хотів до всіх приїхати побачитися, хоча б на пару хвилин. Він створював таку магію навколо себе, що, коли приїжджав у Київ, автоматично відкладалися у всіх справи і ми сімейно збиралися, сиділи, розмовляли», — розповідає молодша сестра Дениса Марія.
Денис поклав своє життя за захист нашої країни, свободи і можливості продовжувати життя, прагнучи, як і хотів, змінити цей світ на краще. Тепер могилянська спільнота зберігає пам’ять про нього.
26 квітня 2026 року у співпраці трьох могилянських організацій — «Пам’ять академії», «Спортудей» та «Radio KVIT» — було проведено благодійний футбольний матч пам’яті Дениса Олексієнка. Подія пройшла під гаслом «Його гра триває, допоки ми пам’ятаємо». Уболівальників і гравців об’єднало число 23 на футболках та браслетах — номер, за яким грав сам Денис. Наприкінці матчу організатори провели розіграш однієї з футболок, а рідні та друзі Дениса зіграли серію пам’ятних пенальті. Кожен міг скуштувати улюблені цукерки Дениса, «Ромашку» та «Корівку », а команда-переможець отримала на додачу до кубку символічний приз — ромову бабку, яку він теж дуже любив. 20 698 гривень, зібраних під час події, було передано у Фонд пам’яті могилянців, полеглих у російсько-українській війні.
Слава, пам’ять і подяка могилянцю Денису Олексієнку — захисникові України!
30 квітня 2024 року Указом Президента України №255/2024 «Про відзначення державними нагородами України» за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку солдата Олексієнка Дениса Сергійовича нагороджено орденом "За мужність" ІІІ ступеня (посмертно).